Коронавірусне захворювання (COVID-19): що повинні знати батьки? Як захистити вас та ваших дітей.

Що таке «новий» коронавірус?

Новий коронавірус (CoV) – це новий штам коронавірусу.

Захворювання, спричинене новим коронавірусом, вперше було виявлене у Вухані, Китай, та отримало назву коронавірусного захворювання 2019 (COVID-19). «CO» означаєcorona(корона), «VI» –virus(вірус) та «D» –disease(захворювання). Раніше це захворювання називали «новим коронавірусом 2019 року» або 2019-nCoV.

COVID-19 – це новий вірус, пов’язаний із тим же сімейством вірусів, що і гостра респіраторна вірусна інфекція (ГРВІ) та деякі типи звичайної застуди.

Як поширюється COVID-19?

Вірус передається повітряно-крапельним шляхом, зокрема, через кашель і чхання, а також торкання поверхонь, забруднених вірусом. COVID-19 може жити на поверхнях протягом декількох годин, але прості дезінфікуючі засоби можуть його вбити.

Які симптоми коронавірусу?

Симптоми можуть включати підвищення температури, кашель і задишку. У більш важких випадках інфекція може викликати пневмонію або утруднення дихання. У деяких випадках захворювання може бути смертельним.

Ці симптоми схожі на грип або звичайну застуду, які зустрічаються набагато частіше, ніж COVID-19. Ось чому для підтвердження інфікування людини COVID-19 необхідно провести тестування. Важливо пам’ятати, що ключові заходи профілактики однакові: часте миття рук та кашлевий етикет (прикривайте рот та ніс при кашлі чи чханні зігнутим ліктем або серветкою, а потім викидайте серветку у смітник, що закривається кришкою). Також існує вакцина проти грипу – тому дотримуйтесь графікувакцинаціїдля себе та дитини.

Як я можу уникнути ризику зараження?

Ось чотири запобіжні заходи, яких ви та ваша сім’я можете вжити, щоб уникнути зараження:

1. Часто мийте руки, використовуючи мило та воду або спиртовмісні засоби для миття рук

2. Прикривайте рот і ніс при кашлі або чханні суглобом ліктя або серветкою і викидайте серветку у смітник, що закривається кришкою

3. Уникайте тісного контакту з усіма, хто має симптоми застуди або грипу

4. Негайно звертайтеся до лікаря, якщо у вас підвищена температура, кашель або якщо ви відчуваєте, що вам важко дихати.

Чи варто носити медичну маску?

Використовувати медичну маску рекомендується, якщо у вас є такі симптоми, як кашель або чхання, для захисту інших. Якщо у вас немає таких симптомів, не потрібно носити маску.

Якщо ви використовуєте маски, їх необхідно носити та утилізувати належним чином, щоб забезпечити їх ефективність та уникнути підвищеного ризику передачі вірусу.

Самого лише використання масок недостатньо для того, щоб зупинити інфекцію. Окрім носіння маски, слід часто мити руки, прикривати рот під час чхання та кашлю та уникати тісного контакту з будь-ким, хто має симптоми застуди чи грипу (кашель, чхання, лихоманка).

Чи діє COVID-19 на дітей?

Це новий вірус, і ми поки що недостатньо знаємо про те, як він діє на дітей чи вагітних жінок. Ми знаємо, що вірусом можуть заразитися люди будь-якого віку, але поки що зафіксовано небагато випадків інфікування COVID-19 серед дітей. Вірус є летальним у рідкісних випадках, поки що в основному серед людей похилого віку, які раніше мали проблеми зі здоров’ям.

Що робити, якщо у моєї дитини проявляються симптоми COVID-19?

Зверніться до лікаря, але пам’ятайте, що в Північній півкулі нині сезон грипу, і симптоми COVID-19 (такі, як кашель або лихоманка), можуть бути схожими на симптоми грипу або звичайної застуди – захворювань, які трапляються набагато частіше.

Продовжуйте дотримуватися гігієни рук, як-от регулярно мийте руки, кашлевого етикету, дотримуйтесь графікувакцинаціїдля вашої дитини, щоб ваша дитина була захищена від вірусів та бактерій, які викликають інші захворювання.

Як і у випадку з іншими респіраторними інфекціями, такими як грип, якщо у вас або вашої дитини є симптоми, негайно звертайтеся до лікаря і намагайтеся уникати відвідування громадських місць (робоче місце, школа, громадський транспорт), щоб вірус не поширювався на інших.

Що робити, якщо у члена моєї сім’ї проявляються симптоми?

Якщо у вас або у вашої дитини спостерігається підвищення температури, кашель або утруднене дихання, вам слід негайно звернутися за медичною допомогою. Якщо ви їздили в регіони, де виявлено випадки інфікування COVID-19, або якщо ви були в тісному контакті з тими, хто приїхав з одного з цих регіонів і має респіраторні симптоми, подумайте про те, щоб повідомити свого лікаря про це заздалегідь.

Чи потрібно не пускати дитину до школи?

Якщо у дитини спостерігаються симптоми, зверніться до свого лікаря та дотримуйтесь його рекомендацій. Як і при інших респіраторних інфекціях, таких як грип, якщо у дитини є симптоми, давайте їй добре відпочити вдома та не водіть її у громадські місця, щоб запобігти поширенню вірусу серед інших людей.

Якщо ваша дитина не симптомів, таких як лихоманка або кашель, і якщо органи влади у сфері охорони здоров’я або інші відповідні офіційні служби не видали наказів чи роз’яснень щодо закриття школи вашої дитини, дитині краще продовжувати ходити до школи.

Замість того, щоб не пускати дітей до школи, привчайте їх до миття рук та кашлевого етикету в школі та інших громадських місцях. Наприклад: часто мити руки (див. нижче), прикривати рот і ніс під час кашлю чи чханні згином ліктя або серветкою, а потім викидати серветку в смітник, що закривається кришкою, а також не торкатися очей, рота чи носа, якщо діти не мили руки.

Як найкращим чином мити руки?

Крок 1: Намочіть руки проточною водою

Крок 2: Нанесіть достатньо мила на мокрі руки

Крок 3: Протріть всі поверхні рук, включаючи тильну сторону рук, між пальцями та під нігтями – принаймні 20 секунд.

Крок 4: Ретельно промийте руки проточною водою

Крок 5: Висушіть руки чистою тканиною або рушником одноразового використання.

Мийте руки часто, особливо перед їжею; після прочищення носа, кашлю або чхання; та після туалету.

Якщо мило та вода недоступні, використовуйте дезінфікуючий засіб, що містить щонайменше 60% спирту. Якщо руки помітно забруднені, обов’язково мийте їх з милом.

Як захистити сім’ю під час поїздок

Плануючи поїздку за кордон, ознайомитися з пам'яткою для виїжджаючих за кордон для своєї країни призначення щодо будь-яких обмежень на в'їзд, карантинних вимог при в'їзді або інших актуальних рекомендацій для тих, хто подорожує.

Щоб не потрапити в карантин і не отримати відмову в повторному в'їзді у вашу рідну країну, також рекомендується ознайомитися з інформацією про COVID-19 на веб-сайтіМіжнародної асоціації повітряного транспорту, яка включає в себе перелік країн і обмежувальних заходів, і постійно оновлює інформацію.

Під час поїздки всі мають часто мити руки або використовувати спиртовмісні антисептичні засоби із вмістом спирту не менше 60%, прикривати рот і ніс згином ліктя або паперовою серветкою при кашлі або чханні і негайно викидати використану серветку, уникати тісного контакту з будь-ким, хто кашляє або чхає. Крім того, батькам рекомендується завжди мати при собі антисептичний засіб для рук, упаковку одноразових паперових хустинок і дезінфікуючі серветки.

Додаткові рекомендації включають в себе наступне: одноразово очистіть своє сидіння, підлокітники, сенсорний екран і т.д. за допомогою дезінфекційної серветки в літаку або іншому транспорті. Скористайтеся також дезінфікуючими серветками для очищення основних поверхонь, дверних ручок, пультів дистанційного керування і т.д. в готелі або іншому приміщенні, в якому проживаєте ви з дітьми. Не забудьте помити після цього руки.

Будьте здорові!

«50 обов’язкових завдань для дошкільника на карантин»

http://osvita.ua/school/63379/?fbclid=IwAR3UpWIDhtahNxMw-z_igpBZSd-fWDIpAVudbm3slyHe3TuGifGXeztMzMA

«Карантиноправила від Наталії Гуркіної»

https://www.youtube.com/watch?v=OapXnKq42Zo&fbclid=IwAR2FGEJjeY15ZbGbM7B9MXyPLvkUO02IRYtZXST8S1z2V6qXdkoBARn-oZI

Правила безпеки для дитини «16 питань, відповіді на які мають знати усі діти»

http://simya.com.ua/16-pytan-vidpovidi-na-yaki-mayut-znaty-usi-dity/?fbclid=IwAR0UuSzDa1okgbNPw5nRzaFnFIjq58j-LnSnn_itEaTkU3Vf_8jaScXS4PA

Коронавірус. Як правильно виготовити ватно-марлеву пов’язку в домашніх умовах

https://kanalukraina.tv/ua/news/koronavirus-vazhno-znat-kak-sdelat-medicinskuyu-masku-v-domashnih-usloviyah

Що робити, щоб допомогти собі не піддатися паніці? Консультація для працівників ЗДО та батьків

1. Під час епідемії (пандемії) дотримуйтесь рекомендацій ВООЗ. Знання про те, як правильно поводитися у критичній ситуації, знижує тривогу.

2. Намагайтеся не блокувати свої почуття. Боятися - нормально, відчувати безсилля, сумувати - теж. «Відключити почуття» означає перестати бути в контакті з собою. А це значить, рано чи пізно почуття дадуть про себе знати, тільки їхня сила може стати деструктивною. Легалізація негативних емоцій знижує напругу, психіка перестає «викручуватися» від необхідності постійно тримати почуття під замком.

3. Що робити, якщо тривога зашкалює? Поглинаючи велику кількість інформації, ми піддаємося так званій соціальній тривозі. Завдяки інтернету і соцмережам, події, що відбуваються на іншому кінці планети, сприймаються так, ніби вони відбуваються у нас вдома. Така розмитість кордонів посилює занепокоєння і почуття незахищеності. Справитися з ними допоможе елементарна інформаційна гігієна. Намагайтеся обмежити кількість інформації, яку ви споживаєте, зменшіть кількість часу, проведеного за читанням новин і в соцмережах.

4. Знаходьте час тільки для себе і наповнюйте себе ресурсом. Цей пункт особливо важливий для батьків, які перебувають на карантині з маленькими дітьми. Турбота про тих, хто від нас залежить - складна фізична і емоційна робота, яка вимагає багато ресурсів. Якщо їх не поповнювати, ваш сосуд швидко вичерпається, і ви відчуєте емоційне вигорання. Створіть свій власний щоденний ритуал - займіться тим, що приносить вам задоволення. Спорт, будь-які види творчості, прогулянки, гарна музика, просто відпочинок - підійдуть. Головне - щоб у цей час вас ніхто не чіпав і ви могли розслабитися на самоті.

5. Сон. Фізичні навантаження (так-так!). Регулярна здорова їжа. Задоволення. Всі ці речі здаються банальними, але допомагають справлятися навіть з сильними стресами. Недостатній сон і погана його якість - один з головних супутників депресії. А безперервний (бажано не менше 8 годинний) сон піднімає настрій, зміцнює пам'ять і знижує больові відчуття.

6. Під впливом сильного або тривалого стресу порушується робота мозку і формується «спадна спіраль» депресії. Зменшити ефект стрес-факторів можна по-різному: фізичною активністю, проявом почуття подяки по відношенню до оточуючих і розвитком соціальних зв'язків, прийняттям рішень, поліпшенням гігієни сну, споживанням екологічно чистих продуктів.

Які іграшки необхідні дітям.

Консультація для батьків

Розвиток багатого емоційного світу дитини важко уявити без іграшок. Саме вони дозволяють дитині виразити свої відчуття, досліджувати навколишній світ, вчать спілкуватися і пізнавати себе. Вибір іграшок для дитини - дуже важлива і серйозна справа. Тільки сама дитина здатна вибрати з величезної кількості іграшок саме те, що їй необхідне. У кожної дитини має бути така іграшка, якій вона може поскаржитися, яку посварити і покарати, пожаліти і втішити. Саме вона допоможе подолати їй страх самотності, коли батьки кудись підуть, страх темноти, коли вимикається світло і треба заснути, але не наодинці, а з подружкою-іграшкою. Поза сумнівом, у дитини має бути певний набір іграшок, які сприятимуть розвитку її сприйняття, мислення, кругозору, що дозволяють їй програвати реальні і казкові ситуації, наслідувати дорослим.

Серед них:

1. Іграшки з реального життя: лялькове сімейство (може бути і сім'я звіряток), ляльковий будиночок, меблі, посуд, машини, човен, каса, ваги, медичне і перукарське приладдя, годинник, пральні машини, плити, телевізори, крейда і дошка, музичні інструменти, залізниці, телефон та ін.

2. Іграшки, що допомагають «виплеснути» агресію: солдатики, рушниці, мечі, надувні груші, подушки, гумові іграшки, скакалки, кеглі, дротики для метання та ін.

3. Іграшки для розвитку творчої фантазії і самовираження: кубики, матрьошки, пірамідки, конструктори, азбуки, настільні ігри, розрізні картинки або листівки, фарби пластилін, мозаїка, набори для рукоділля, нитки, шматочки тканини, папір для аплікацій, клей тощо.

Для 2-річних дітей доречними будуть великий різнокольоровий м'яч, який не закочується під меблі, пірамідки, м'які та пухнасті іграшки, які діти вже не тягнуть до рота, а ось засинають з ними дуже добре. Велика пластмасова машина або коробка вже з цього віку привчатиме дитину до акуратності, самостійності, оскільки в них повинні складатися після гри кубики, м'ячі, гумові і м'які іграшки. Добре, якщо вже в цьому віці у малюка буде своє ігрове місце в квартирі, а у іграшок теж свій будиночок.

У три роки набір іграшок розширюється. До яскравих, різноколірних, з чіткою формою іграшок додаються прості конструктори, які малюки збирають разом з дорослими, завжди при цьому випробовуючи задоволення і захоплення від того, що з дивних шматочків може вийти чудова, зрозуміла дитині фігура-іграшка. Діти грають у «доньки-матері», в «тата і маму», в «крамницю», в «лікаря», «дитячий садок» тощо. Іграшки в цьому віці збільшуються в розмірах (велика лялька, великий ведмідь). Доцільно придбати дитині обладнання для перукарні, чайний і столовий сервіз, приладдя доктора Айболитя, меблі й інші предмети, що відображають різні сторони реальності. Основна вимога - «побутові іграшки» мають бути схожими на «оригінал» і бути досить міцними.

В чотири роки рольова гра стає основним видом діяльності дитини. Ускладняються зміст гри, багато іграшок стають непотрібними, оскільки дитяча фантазія здатна перетворити конкретні предмети на уявні. Так, олівець може стати чарівною паличкою, зелене листя - грошима, намальовані орнаменти на папері - килимами в ляльковій квартирі. Саме тому в такому віці найбільшу користь дитині принесуть не дорогі і даремні іграшки, а функціональні, нехай навіть зроблені своїми руками.

Десь у п'ять років крупні іграшки поступово перестають займати дитину і переміщаються з ігрової зони на крісла, ліжка, шафи. А ось набори звіряток, солдатиків, лялькових сімей завойовують інтерес і емоції дитини. З'являється велика можливість для програвання різних варіантів з одними і тими ж іграшками.

Шестирічній дитині вже цікавіші не статичні і конкретні іграшки - вона буде рада незвичайному конструктору, моделям кораблів і літаків, красивим фломастерам і цікавій настільній грі, розбірному роботу-трансформеру, набору для шиття і в'язання. Дітям дуже подобаються іграшки, зроблені власними руками, особливо, якщо вони стають корисними для інших. Діти люблять у цьому віці робити іграшки-подарунки (кухонні прихватки, серветки, прикраси). Радість і гордість викликає в дитині той факт, що він вміє робити добро навколишнім. Іграшкові магазини йдуть на другий план, а найбільший інтерес у дітей викликають прилавки з канцелярським приладдям, будівельними матеріалами, нитками і ґудзиками. Дитина сама готує себе до зміни виду діяльності і шкільного навчання.

Надалі дитина сама зробить «інвентаризацію» своїх іграшок. Ніколи не примушуйте дитини своїми руками викидати зламані або застарілі іграшки! Для неї це символи її розвитку, з кожною пов'язані позитивні емоції і переживання. Це її дитячі спогади, це її друзі. Доречнішим буде відремонтувати їх і віддати іншим дітям, подарувати у дитячий садок, дитині, якій не пощастило і батьки не купують їй іграшок.

Які іграшки не можна купувати дітям?

В першу чергу, купуючи іграшку для будь-якого віку, звертайте увагу на матеріали, з яких виготовлена річ. Дуже часто дешеві несертифіковані дитячі іграшки містять такі небезпечні речовини, як свинець, кадмій, нікель, миш'як. Крім матеріалу, звертайте увагу на зовнішній вигляд іграшок. На прилавках магазина можна знайти іграшки на будь-який смак і колір. У гонитві за неординарністю не забувайте про розвивальний та виховний вплив іграшки на дитину.

Дитячі іграшки є провідниками малюків у світ дорослих. Через ігри в свідомість дітей закладаються перші установки на життя. І дорослі несуть за це відповідальність!

Даруйте своїм дітям радість не тільки у дні народження і на Новий рік, але й просто так, від гарного настрою. Грайтеся з дітьми щодня!

Чому дитину треба вчити гратися. Консультація для батьків Консультація для батьків

Постаючи посередником між дитиною і довкіллям, дорослий має пам'ятати: він не пасивний спостерігач, а активний партнер, який організовує предметне середовище й ігрову діяльність дитини та вчить дитину гратися. І без його активної, діяльної участі в процесі ознайомлення із секре­тами іграшки навіть найліпші іграшки здатні викликати у дитини лише одноманітні примітивні дії, а отже, не сприятимуть належному розвитку малюка.

Дитина долучається до активних дій із предметами, а дорослий показує їй нові способи гри, заохочуючи наслідувальні та самостійні дії (нази­ває дії словом, аби дитина розуміла, як саме і навіщо потрібно вико­нувати ту чи іншу дію). Упродовж усього часу гри важливо, щоб ди­тина переживала позитивні емоції. Основне завдання дорослого при цьому - навчити малюка діяти з іграшкою, гратися нею, наслідуючи дорослого й тим самим накопичуючи власний досвід.

Види іграшок:

дидак­тичні та образні. Дидактичні - це такі іграшки, що мають навчальну мету і за­вдання. Образні іграшки - це ті, які передають пев­ний образ, зображають певний предмет, істоту тощо (ляльки, іграшкові звірі, машинки, літаки, меблі, предмети побуту, одяг, білизна тощо).

До групи дидактичних ігор та іграшок належать:

пірамідки;

мотрійки;

куби-вкладки або сортери;

кубики;

шнурівки;

різноманітні ігри з картинками, лото тощо.

З дитиною віком 1,5-2 роки насамперед варто розглянути нову іграшку, наприклад, пірамідку, показа­ти їй, що ковпачок, а відтак і кільця з пірамідки можна зняти. Потім слід продемонструвати, як нанизувати їх на стрижень. При цьому дорослий має коментувати всі свої дії словами. Гратися з пірамідкою можна в кілька способів:

- знімати кільця зі стрижня, для того щоб викласти з них до­ріжку, квіточку абощо; -

- знімати, а потім нанизувати кільця на стрижень пірамідки по черзі: дорослий-дитина, або чергуючи руки.

Якщо пірамідка має кілька кілець однакового кольору, то, зні­маючи їх, можна складати окремо за кольорами, а потім нанизувати: чи то всі однакові за кольором кільця, чи то чергуючи їх, роблячи пірамідку «веселою». Якщо пірамідок кілька, можна на кожну на­низувати кільця лише одного кольору, вибираючи з-поміж усіх.

Конусну пірамідку варто пропонувати малюкам після двох років. Розпочинати варто з найменшої кількості кілець - трьох. Дитина вже вміє знімати і нанизувати кільця на стрижень, тому варто звернути її увагу на те, що всі кільця різної величини: є ве­лике, маленьке і найменше. І скласти пірамідку правильно можна лише з урахуванням величини кілець - від найбільшого до най­меншого.

Склавши пірамідку, потрібно поставити її перед дитиною і провести по кільцях долонею чи вказівним пальцем, тобто по­казати дитині, що пірамідка правильно зібрана - «...вона рівненька, і пальчик «біжить» по ній швиденько, не спотикаючись. А от на пірамідці, що зібра­на неправильно, пальчик спотикається, провалюється в ямку чи має вилізати нагору, і долонькам незручно обіймати таку пірамідку». Це все також необхідно продемонструвати малюку за допомогою його пальчика та до­лоньки.

Мотрійка є унікальною іграшкою, оскільки вона - автодидактична, тобто передбачає лише один варіант складання. Проте це зо­всім не означає, що в ознайомленні дитини із цією іграшкою не потрібна допомога дорослого. Якщо перед малюком мовчки поставити мотрійку, то він навряд чи самостійно розбереться з нею. При перших зустрічах малюка з мотрійкою участь дорослого необхідна. Оскільки саме він оживлює, так би мовити, маленьких не­рухомих ляльок, наділяє їх характерними рисами, веселою чи сум­ною вдачею, робить їх потішними й пустотливими.

Уперше демонструючи дитині мотрійку, її варто обіграти, адже це лялька своєрідна, незвична, розмальована. Можна порівняти таку особливу іграшку з тими, що вже є у дитини, відзначивши відмінні елементи, а також спільне - личко з очками, усміхненим ротиком; наявність одягу, нехай і намальованого, тощо. На початковому етапі ознайомлення з іграшкою найліпше використовувати тримісну мотрійку.

Якщо мотрійок є кілька, можна запропонувати дитині дібрати до кожної з них таку саму за зростом і вишикувати їх парами - від найвищих до найнижчих, або від найменших до найбільших тощо. Мотрійка повинна з'явитися в ігровому середовищі малюка навіть раніше пірамідки.

Вкладки або сортери - ще одна дидактична іграшка, яка не лише цікава малюкам, а й надзвичайно значима для їх розвитку. Для початку найліпше обрати іграшку з найменшою кількістю отворів, щоб можна було легко зосередити увагу малюка. Згодом, коли дитина опанує необхідні дії з нею, можна буде запропонувати й восьмигранну іграшку. Передусім потрібно показати дитині куб з фігурками всередині, як брязкальце. Варто звернути її увагу на те, як фігурки туди потрапи­ли через різні отвори у стінках куба. Для цього слід обвести почергово контур кількох отворів і звернути увагу малюка на їх особливості - круг, як кілечко, тощо. Далі необхідно дістати вкладки-фігурки й запро­понувати дитині вкласти їх усередині. Ліпше вибрати дві-три вкладки з найяскравішими ознаками (круг, трикутник, півколо тощо). Потім узяти одну з фігурок і показати дитині її ребром - у такий спо­сіб демонструючи однаковість форм фігурки й отвору. Можна обвести контури вказівним пальцем і те саме запропонувати зробити малюку, наголосивши на їх однаковості, і занурити фігурку в отвір. Але не слід вкидати її одразу! Обов'язково треба витягнути її, показавши дитині взаємну відповідність отвору і самої фігурки, і лише після цього вже вки­нути фігурку в отвір або ж запропонувати це зробити малюку.

Гра з кубиками потребує спеціальних рухів для захоплення й перекладання з однієї руки в другу, а тому є важливою для розви­тку малюка. Після того, як дитина навчиться брати й утримувати в руці ку­бик, можна пропонувати їй «велике» будівництво. Звісно, на пер­шому етапі дитина лише спостерігає - а будувати має дорослий, обов'язково коментуючи всі свої дії. Найбільше малюкам подобається, коли побудована башта рап­том розсипається (руйнується), і гра розпочинається спочатку.

Парні картинки. Парні картинки сприяють розвитку в ма­люка сприймання та мисленнєвих операції. Для початку з набору картинок слід обрати 2-3 пари неподібних малюнків. Потім покласти перед дитиною по одній картинці з пар, запропонувавши їх розглянути, назвати, допомогти виокремити певні ознаки тощо. Потім необхідно показати малюку картинку, що є парою до однієї з розглянутих, і запропонувати віднайти таку саму, однакову. Відтак по одній показати картинки, що залишилися з тих, які були початково обрані. Поступово можна збільшувати кількість карти­нок, із поміж яких малюк обиратиме однакові.

Лото. Гру в лото доцільно пропонувати дітям, старшим 2,5 ро­ків, а її тематику ліпше обирати, орієнтуючись на досвід дітей. Гра в лото «Вдягни ляльку» сприяє закріпленню знань дитини про одяг: назви його предметів, послідовність вдя­гання, відповідність сезонам чи погодним умовам тощо. Лото «Де чиє дитинча» ознайомлює малюків з різновидами тварин, сприяє закріпленню назв як дорослих тварин, так і їхніх дитин­чат, ознайомлює з їхнім зовнішнім виглядом, характерними озна­ками. Лото «Хто що їсть?» пропонує малю­кові віднайти відповідний корм для певної тварини тощо.

Не важливо, з якого віку ви почнете розглядати з дитиною кар­тинки лото. Куди важливіше - спиратися на досвід дитини та ситуативність її психічних процесів. Так, якщо ви пропонуєте малюку вдягти ляльку, а надворі зима, варто саме по-зимовому її і вдягати, а не пропонувати дитині вдягти ляльку «так, як ми влітку на морі відпочивали». У разі, якщо дитина бачила на власні очі корову з телям чи курочку з курчатами, то й розпочинати розгляд картинок з лото «Де чиє дитинча» слід із зображень саме цих тварин.

Пропонуючи малюку таку гру, слід пам'ятати, що, крім досягнен­ня «дорослих» цілей і завдань, гра має дарувати дитині задоволення: від процесу гри, взаємодії з дорослим, можливості продемонструвати мамі й татові свої досягнення. Це стосується усіх видів дитячих ігор.

Група образних іграшок об'єднує ляльок і звіряток, машинки і м'ячі, ляльковий одяг і постіль, меблі й посуд тощо. Але й ці іграшки потребу­ють участі дорослого у представленні себе своєму володарю - дитині. Так, машинка їздить і без допомоги дорослого. Але машинка сама по собі може викликати лише ці примітивні дії: дитина буде возити її чи то за мотузку, чи то рукою і видавати відповідні звуки. Відсутність дорослого в іграх дитини призводить до того, що ма­люк «застрягає» на певних діях. Та й катання машинки і «бібікання» не є грою - це лише дія. Гра - це поєднання кількох ігрових дій у певний сюжет. Наприклад, у машинку навантажили цеглинки, відвезли їх на будівництво, де збудували хатинку для песика. Проте навіть та­кий елементарний сюжет спершу дитина не може розіграти без допомоги дорослого. Участь тата чи мами може бути або такою повною, або значно меншою - у вигляді постановки запитань дитині: «Що у машинку можна навантажити?», «Куди можна від­везти?», «Що можна побудувати?», «Для кого будемо будувати?», «Чи залишився песик задоволеним твоїм будиночком?». А якщо на перше запитання отримали відповідь «кавуни», то й гра буде розгортатися в іншому напрямі (так зароджується сюжетна гра); її розквіт у дошкільному віці цілком залежить від того, як дорослі грали з дитиною в іграшки саме в цей період - упродовж третього року життя.

Батьки доволі часто запитують: «А що роботи з іграшками, які втратили свою привабливість для дитини?». Адже навіть упродовж першого року життя в малюка збирається чималий арсенал іграшок. Найчастіше улюбленими стають саме ті, з якими дорослі навчили гратися, показали безпосередньо її приховані цікавинки. А є й такі іграшки, про які малюк навіть не згадує.

Пробудити згаслий інтерес дитини до призабутої іграшки мож­на в доволі простий спосіб. Необхідно простежити за інтересом малюка й прибрати з дитячих полиць і шафок ті іграшки, які є найменш уживаними. А повертати їх назад, в «ігрове поле» дитини, варто не раніше ніж за 1,5-2 місяці. Варіантів повернення іграшок із забуття є кілька:

повертати поступово по 1-2 іграшки впродовж кількох днів і прибирати їх так само - по 1-2 іграшки з активного комплекту;

скласти певний набір із прихованих іграшок - наприклад, відібрати для нього ті, яких немає у чинному асортименті іграшок ди­тини, або ті, які зможуть значно розширити гру дитини з лялькою. Відтак слід повернути складений набір до дитячого куточка, одночас­но прибравши з нього іграшки, інтерес до яких у малюка згас.

Нові старі іграшки зазвичай викликають у малюка не менший ін­терес, ніж тоді, коли вони були справді новими. Проте дорослий має пам'ятати про своє завдання під час ознайомлення малюка з іграш­кою, навіть не дуже новою: обіграти, а не просто вручити з добрими побажаннями. Використання такого прийому «оновлення іграшки» є дієвим і для дитини раннього віку, і для старшого дошкільника. До того ж ситуація повернення іграшки дає змогу дитині відчу­ти себе активною, успішною. Адже тепер вже дитина може навчити дорослого, який старанно демонструє свої «незнання» і «невміння», гратися чи використовувати певну іграшку. А отже, продемонструва­ти йому свої вміння і можливості.

Найефективніше психічний розвиток дитини відбувається за невеликої кількості іграшок, оскільки малюку треба оволодіти всіма властивостями і способами поводження з кожною з них. Натомість велика кількість іграшок відволікає увагу дитини - вона не здатна зосередитися на якійсь одній, на її цікавинках. Дорослим варто знати, що кожну іграшку слід обігрувати: навіть за невеликої кіль­кості іграшок у дитини має бути установка на пошук нових варіантів дій із кожною з них. Тоді гратися буде цікаво. Лише тоді іграшки будуть сприяти психічному та фізичному розвитку малюка.

Азбука безпеки дитини: вчимося надавати дитині першу медичну допомогу та самодопомогу у разі НС

Тра­пляються непоодинокі випадки, коли діти ковтають, запихають дрібні речі в ніс, пряму кишку, піхву, миг­далик, м'ясна кісточка застрягла в стравохо­ді, пісок потрапив в очі. Дітям потрібно багато разів показувати різні ґудзики, значки, кільця, об­ручки і пояснювати, чому їх не можна їсти, брати в рот, ковтати. Якщо трапилась біда, травмування, нещасний випадок, дитина старшого дошкільного віку та молодші школярі мають вміти надати собі та іншим потерпілим першу допомогу. А для цього вихователі і батьки повинні навчити цього дітей, тобто правиль­но поводитися у нестандартних ситуаціях.

Різні дрібні предмети можуть викликати травми й зашкодити здоров'ю дітей. Є чимало корисних ре­чей, про які дітям слід розказувати і якими вони мають користуватися. У невмілих руках багато з-поміж зна­йомих предметів можуть стати ворогами. Чужорідне тіло (дрібний дерев'яний чи залізний предмет) може ненароком потрапити у шлунок і здебільшого бла­гополучно проходить у кишечник і потім виділяється з калом. Але можуть виникнути й ускладнення. Отже, що слід робити дитині в цьому разі?

1. Якщо поряд немає дорослих і сталася прикрість, корисно з'їсти в такому разі каші, хліба або картопля­ного пюре. Тоді предмет, який дитина проковтнула, огортається їжею і, не пошкоджуючи стравоходу, лег­ко виходить назовні.

2. Переконатися, що чужорідне тіло вийшло. Якщо болить у грудях, утруднене ковтання, це означає, що чужорідне тіло застрягло у стравоході.

Порятунок: потерпілого треба терміново відвезти до хірургічного відділу лікарні.

В око можуть потрапити чужорідні тіла у ви­гляді порошинок, крихітних шматочків каменя, скла, металу, мушок тощо. В цьому разі в оці відчувається гострий біль, особливо якщо рухати очима. Око чер­воніє, течуть сльози. Потрібна допомога лікаря!

Чужорідне тіло у дихальних шляхах викликає напад ядухи та кашлю! У такому разі треба нахилитися вперед, покаш­ляти. Хтось має обережно поплескати по спині. Якщо це не допоможе, треба негайно звернутися до лікаря - стоматолога або хірурга.

Через необережність дрібні круглі предмети (ґу­дзики, намистинки тощо) можуть потрапити у вухо. Певний час вони не турбуватимуть тебе. Однак тіла рослинного походження го­рошинка, квасолинка, насіння соняшника тощо набрякають і викликають тупий біль, який ніби розпирає вухо.

Порятунок: 1. У жодному разі не мож­на самому витягувати чужо­рідне тіло з вуха.

2.Слід терміново звернутися до лікаря.

3. Якщо у вухо потрапи­ла комаха, треба накрапати кілька крапель олії, гліцерину або хоча б те­плої води, нахилити голову вбік донизу. Комаха разом із рідиною найчастіше виходить назо­вні.

Чужорідне тіло у вусі, крім болю, може викликати запа­лення та інші вушні хвороби. Через необережне пово­дження з дрібними предме­тами, можна втратити слух.

Чужорідне тіло в носі викликає свербіння, чхан­ня, слизогнійні виділення.

Порятунок:

1. Якщо таке сталося, стули пальцем здорову нізд­рю, а потім, закривши рота, зроби носом сильний ви­дих.

2. Якщо це не допоможе, треба негайно звернути­ся по допомогу до дорослих і лікаря. Ніколи не бери намистинок, монет, ґудзиків, шпи­льок у рот, не засувай їх у вуха, ніс.

Не смійся дуже голосно, не кричи, не розмовляй, коли їси, особливо, коли в роті м'ясні та рибні кісточ­ки, гарбузове насіння, кісточки ягід та інших плодів.

Раніше люди всі страви їли руками. Згодом з'явились ложки, а у XI ст. - перші виделки, й спочат­ку їх використовували лише для фруктів. Виделку, як і ложку, визнали не одразу, бо людині було важко по­долати звичку їсти руками. Та й виделка була ще не досить зручна: мала лише два довгі зубці на коро­тенькій ніжці. М'ясо, наколоте на виделку, вислизало із зубців, а ручка - із пальців. Сучасні виделки мають багато спільного з вилами, бо виготовлені аналогічно до них. Тому виделка - небезпечна річ. З нею треба поводитися дуже обережно, застосовувати лише за призначенням.

Коли ще не було скла, вікна затягували бичачим міхуром, полотном, папером, змащеним жиром або просоченим воском. Пізніше винайшли скло. Люди, які бачили своє відображення у воді, вирішили зроби­ти дзеркало. Перші дзеркала виготовляли з ретельно відшліфованого каміння або гладеньких металевих пластинок. Згодом люди навчилися покривати скло тонкою металевою плівкою. Так з'явилося сучасне дзеркало. Гарно дивитися на себе в дзеркало, по­глядати на світ крізь віконечко, у яке світить сонце. Але розбите вікно й розбите дзеркало до добра не приведуть - їхні уламки дуже гострі, вони ніби ножики, поріжуть шкіру, викличуть біль і кровотечу.

1. Якщо сталося таке лихо, ранку треба негайно промити.

2. Змазати поріз йодом або зеленкою.

У кожного вдома є багато порошків і рідин, які використовує господиня для прання білизни, чи­щення посуду тощо. В домашній аптечці також збе­рігається чимало різноманітних різнокольорових та­блеток. Серед них є і вітаміни. Усі ці речі корисні в маминих руках, а от для дитини можуть бути не­безпечними.

Діти мають знати, що ніколи нічого не можна ку­штувати на смак без маминого дозволу, ліки вживати лише тоді, коли тобі дає їх мама або хтось із близьких дорослих, вітаміни не їсти надміру, а вживати їх рівно стільки, як радять лікарі, бо це призведе до отруєння організму.

Коли до рота потраплять деякі речовини, які вико­ристовуються в домашньому господарстві (каустична сода, оцтова кислота), це може викликати хімічні опі­ки в порожнині рота і стравоході.

1. Якщо дитина ненароком ковтнула щось не те, треба негайно промити рот і шлунок великою кількіс­тю води.

2. Негайно звернутися до лікаря!

Природа - друг, коли ти добре знаєш її, про­те зацікавлення рослинами може стати причиною важкого отруєння, якщо дитина незнайома з видами отруйних рослин. У природі є чимало таких небез­печних рослин, які треба добре знати. Це особливо стосується тих із них, які мають яскраві плоди, а також грибів, які подібні до їстівних. До отруйних рослин на­лежать: беладона, блекота, болиголов, вороняче око, вовчі ягоди, цикута.

1. Якщо дитина ненароком скуштувала рослину і їй стало зле, треба випити гарячого чаю із серцеви­ми краплями.

2. Змочити у воді бинта або клаптик чистої ткани­ни і покласти на губи.

3. Негайно звернутися до лікаря.

Прагнення скоштувати невідому рослину може обернутися лихом для здоров'я дитини. Дітей варто застерігати: не брати незнайомі рос­лини в рот, не плести з них вінок, не гратися та не виготовляти іграшок. Нестиглі овочі та фрукти можуть викликати гострий біль у шлунку, а також таку хворобу, як дизентерія, яка супроводжується блювотою та проносом.

Улітку дитину може вкусити бджола, оса або інша комаха. В місцях укусу помітне почервоніння, з'являється біль, свербіж.

1. Якщо на місці укусу видно жало комахи, його треба одразу витягнути.

2. Прикласти клаптик газети, змочений холодною водою.

3.Звернутися за допомогою до дорослого, лікаря.

Кішка - найулюбленіша свійська тварина з пухнастим хвостом і гострими кігтями. Вона лагідна з тими, хто доглядає її, і агресивно ставиться до не­знайомих або тих, хто її недолюблює. За рухами тіла й хвоста кішки можна визначити її настрій. Захисна реакція кішки виявляється також у шипінні, піднятому хвості, загрозливому жесті піднятої лапи з випущени­ми кігтями.

Порятунок: якщо ненароком на руках залишилися подряпини від котячих кігтів, ранку слід промити пе­рекисом водню, змастити зеленкою чи йодом.

Собака - вірний друг людини. Але вона може бути небезпечною, тому:

1. Треба уникати зустрічі з незнайомими собака­ми.

2. Ніколи не дражнити пса. Маючи гострі зуби, він може боляче вкусити.

3. Укуси собак часто викликають тяжкі захворю­вання.

Отже, дітей треба вчити надавати за потреби до­помогу не лише собі, а й іншим. Треба і, це дуже важливо, пояснювати дітям, що не можна і не треба приховувати, говорити неправду, боятися розповісти дорослим, якщо трапилося якесь лихо (з'їли пігулки, ковтнули якусь речовину, брали в рот отруту). Дорослі нададуть термінову допомогу, врятують від загибелі.

Діти мають свідомо ставитися до власного життя та здоров'я. Тому головним напрямом роботи в до­шкільному закладі та у сім'ї є виховання у дітей бажання пі­клуватися про своє здоров'я, а також формування уявлень про можливі небезпечні ситуації природного, техногенного, медичного та біологічного характеру, відпрацювання у старших дошкільників стереотипів поведінки в умовах загрози та виникнення надзви­чайних ситуацій. Підготувала старша медсестра Ковтун Л.М. Розділи Правила прийому до закладу дошкільної освіти Управлінська діяльність Методична служба

Профілактика комп'ютерної залежності у дитини

Великий потік нової інформації, застосування комп'ютерних технологій, а саме розповсюдження комп'ютерних ігор здійснили вплив на розвиток особистості сучасної дитини. На сьогоднішній день збільшилась кількість дошкільників, які вміють працювати з комп'ютерними програмами, в тому числі грати в комп'ютерні ігри. Якщо в середині 90-х років в числі улюблених занять діти називали слухання музики і перегляд телепередач, то в останні роки захоплення комп'ютером їх витіснило.

Разом з комп'ютеризацією з'явилися також негативні наслідки цього процесу, який впливає на соціально-психологічне здоров'я дітей. Найпоширенішим з них є таке явище, як «комп'ютерна залежність». Термін «комп'ютерна залежність» з'явився в 1990 році. Психологи класифікують цю шкідливу звичку як різновид емоційної «наркоманії», яка викликана технічними засобами. Головний зміст комп'ютерної залежності складається з того, що комп'ютер починає керувати дитиною. З часом для залежної дитини стає важливим не результат гри, а процес, в якому втрачається контроль над часом. Першими ознаками комп'ютерної залежності дитини є:

- пропуски у відвідуванні дитячого садка через комп'ютерні ігри вдома (такі діти часто вдаються до хитрощів і просять батьків не вести в дитячий садок, тому що «болить животик, голова»);

- просиджування біля комп'ютера до темної ночі, відмова вчасно лягати спати; - приймання їжі, не відриваючись від комп'ютерної гри; - уявлення і асоціювання себе з героями комп'ютерних ігор;

- відсутність інших захоплень, крім комп'ютерних ігор; - надання більшої переваги комп'ютерним іграм, ніж спілкуванню;

- загальний час, проведений за комп'ютерною грою, перевищує час виконання цікавих розвивальних завдань, прогулянки, спілкування з батьками і однолітками, інших захоплень;

- дитина не має уявлення, чим себе зайняти, коли комп'ютер зламався чи зайнятий; -

- конфлікти з батьками і їх шантажування у відповідь на заборону проводити час за комп'ютером тощо.

Дошкільний вік - це період формування цінностей, соціального здоров'я, а залежна дитина обмежує своє коло спілкування комп'ютером. В результаті у таких дітей спостерігаються відсутність життєвого досвіду, інфантилізм у вирішенні життєвих питань, труднощі в соціальній адаптації, бідність емоційної сфери, соматичні порушення (зниження гостроти зору, підвищена втомлюваність, порушення осанки тощо), звуження кола інтересів, прагнення до створення особистого світу, втеча від реальності.

Дитина поринає у комп'ютерну гру. Там, у грі, їй добре: вона сильна, смілива, озброєна, успішна ... Але час, який проведений за грою, не робить її сильнішою і успішнішою в реальному житті, тому повертаючись із віртуального світу в реальний, вона відчуває дискомфорт, слабкість і беззахисність. «Помилки», які дитина не може виправити в житті з такою ж легкістю, як у грі, викликають у неї різні психічні відхилення в емоційному плані - від агресії до депресії, від повного протиставлення себе світу до замкненості в собі. Головною причиною виникнення комп'ютерної залежності у дітей психологи вважають недостатнє спілкування і взаєморозуміння з батьками, однолітками і значущими для них людьми.

Більш схильні до комп'ютерної залежності діти, чиї батьки працюють за кордоном, часто від'їжджають у відрядження, а також діти успішних бізнесменів. Тобто цю схильність мають діти, батьки яких через надмірну трудову зайнятість не можуть приділити їм достатньої уваги, а часто намагаються якось матеріально компенсувати свою відсутність. Але як відомо, спілкування з батьками для дитини не можуть замінити ні дорогі іграшки, ні речі, які купують їм батьки в знак дефіциту уваги. Таким чином, комп'ютер спочатку компенсує спілкування з батьками, а потім вони стають «незначущими» в житті дитини. Головним стає комп'ютер. Часто комп'ютерна залежність дитини обумовлена схильністю до інших видів залежностей її батьків (алкогольної, наркотичної, тютюнової, залежності від азартних ігор), що може передаватися на генному рівні.

Що ж може вберегти дитину від формування комп'ютерної залежності? Відповідь на це запитання - можливість дитини отримувати в реальному житті те, що їй може дати віртуальний світ, і тоді вона буде захищена від комп'ютерної залежності. Цим може бути: яскраве, насичене, цікаве життя; можливість повноцінно спілкуватися з батьками і однолітками.

Для профілактики комп'ютерної залежності у дітей, батьки можуть керуватися психолого-педагогічними рекомендаціями:

1. Привчайте дитину правильно відноситися до комп'ютера як до технічного пристрою, за допомогою якого можливо отримати знання і навички, а не як до засобу отримання емоцій. 2. Не дозволяйте дитині у віці 3-5 років грати у комп'ютерні ігри.

3. Розробляйте з дитиною правила роботи за комп'ютером: 20 хвилин комп'ютерної гри - 30 хвилин заняття іншими видами діяльності.

4. Не дозволяйте дитині їсти і пити біля комп'ютера.

5. Не дозволяйте дитині грати в комп'ютерні ігри перед сном.

6. Не використовуйте комп'ютер як засіб для заохочення дитини.

7. Під час хвороби і вимушеного перебування вдома, комп'ютер не повинен стати компенсацією.

8. Допомагайте дитині долати негативні емоції, які завжди присутні в житті кожної людини (розчарування, сум, образа, агресія тощо), і які можуть підштовхнути дитину отримати полегшення за комп'ютерною грою. Якщо ви помітили ознаки залежної комп'ютерної поведінки у дитини, зверніться до наступних рекомендацій:

1. Спостерігайте за поведінкою дитини під час її спілкування з друзями, якщо вони ще залишилися.

2. Не залишайте без уваги телефонні розмови дитини, диски з іграми, які приносить вона від знайомих.

3. Звертайте увагу на ігри, в які грає Ваша дитина, тому що деякі з них можуть стати причиною її безсоння, роздратованості, агресії, специфічних страхів.

4. Обмежуйте час роботи за комп'ютером. Різко забороняти працювати на комп'ютері не можна. Якщо дитина схильна до комп'ютерної залежності, вона може проводити за ним до години і не більше. Обов'язково з перервами.

5. Спробуйте скласти список справ, якими можливо зайнятися у вільний час. Бажано, щоб у списку були сумісні заходи (походи в кіно, на природу, настільні ігри тощо). 6. Навчайте дитину критично відноситися до комп'ютерних ігор, показуючи, що це мала частина доступних розваг, що життя різноманітне, а гра не замінить спілкування.

Пам'ятаймо! Рецепт від будь-якої деструктивної залежності, будь-то комп'ютер, телевізор, алкоголь або наркотики, - повноцінне і гармонічне спілкування всіх членів сім'ї, а точніше, їх взаємна любов.

Використання комп'ютера має бути доцільним для дитини

Дитина обов'язково освоїть комп'ютер, питання лише в тому, коли це доцільно робити, щоб не нашкодити її психічному і фізичному здоров'ю. Дорослим варто знати, що екранна та ігрова залежність спричиняють такі самі структурні зміни в мозку, як і наркотична. Батьки часто не задовольняють базову потребу дитини в живому спілкуванні, психологічно й емоційно відсторонюються від неї. І на небезпеку комп'ютерної залежності наражають дітей самі дорослі з самого малку, не враховуючи того, що тривале споглядання екрана (до 1 години і більше) призводить до пере-збудження нервової системи, розвитку агресивності. Екранна залежність не виникає за один день, а поступово. Дорослих вже має насторожити те, коли дитина відмовляється їсти і спати без мультфільму або серед різноманіття ігор обирає комп'ютерні. Небезпеки від комп'ютера стають очевидні: емоційна нестабільність, надмірне зорове навантаження (екран ближче, ніж за 60 см від очей), проблеми з мовленням (надто швидкі репліки та діалоги), незручне положення тулуба (хребет вигинається то в один, то в другий бік) та ін.

З екрана комп'ютера на дитину ллється безконтрольна інформація, яка заражає її комп'ютерним вірусом, що торкається її очей, серця, поведінки, душі... Дитина бездумно копіює те, що бачить на екрані, привчається легко і без зусиль отримувати всяку інформацію та розваги. А їй просто дуже потрібні любов і тепло дорослих (Д. Фельдштейн). А отже, використання комп'ютера у вихованні дитини має бути під наглядом і у супроводі дорослих: завдяки ІКТ можна віртуально відвідати музей, іншу країну, познайомитися з тваринами іншої місцевості, почути їх голоси, опинитися в Космосі, пограти у комп'ютерні розвивальні ігри тощо. Тільки тоді комп'ютер зможе зробити навчальну діяльність дитини емоційно насиченою, цікавою, наочною, пізнавальною та розвивальною.

Гаджети - невід'ємний атрибут нашої дійсності. Скажемо, як можна вилучити їх з життя дошкільників, якщо незабаром у школі на них чекають електронні підручники, якщо вдома є комп'ютер чи планшет? Та якщо батьки не візьмуть на себе відповідальність за навчання дітей розумного та доцільного використання гаджетів - біди не оминути. Вони власним прикладом мають демонструвати зважене користування гаджетами, контролювати час та контент, знаючи, що діти все наслідують. Якщо ж батьки не можуть вилучити гаджети з життя малят, то мають прищеплювати їм культуру користування ними й обмежувати час.

Це означає:

- конструктор замість комп'ютера;

- книжка замість мобільного телефона;

- природа і спорт замість телебачення;

- прийом їжі без електронних пристроїв на столі;

- відсутність телевізора у спальні;

- щоденні прогулянки та активна рухова діяльність;

- живе спілкування з дитиною тощо.

Пам'ятаймо! Дошкільнятам, у яких активно розвивається і росте мозок, можна користуватися гаджетами не більше години на день, серіями по 10-15 хвилин, ретельно добираючи екранну продукцію для них і не залишати їх наодинці з нею. За цих умов комп'ютер стане дітям другом і не завдасть шкоди.

Як допомогти дитині, яка переживає стрес?

Консультація для батьків

Стрес - цілком невід'ємна частина нашого життя. Під дію стресогенних факторів підпадають не лише дорослі, а й діти. Стрес у дітей проявляється по-різному - це залежить від віку дитини, її психоемоційного стану, особливостей нервової системи.

Ознаки, що вказують на наявність стресу в малюка: - виникають порушення у роботі пізнавальних процесів (сприймання, пам'ять, увага, мислення, мовлення), загальне зниження розумової активності;

- зміна поведінки: агресивні прояви, в тому числі вербальна агресія; провокативні висловлювання та поведінка; регресивні форми поведінки (такі, що не притаманні віку: смоктання пустушки, енурез), замкнутість; невпевненість; дратівливість;

- неадекватність емоційних реакцій: надмірний плач, крик; істерики; занепокоєння, страх; - порушення сну, нічні жахіття, енурез;

- зміни в соматичному здоров'ї: біль у животі, головний біль, зниження апетиту, проблеми з травленням;

- розладнання координації рухів, з'являються нав'язливі рухи, тіки.

Що робити батькам, якщо дитина переживає стрес?

Створіть вдома спокійну атмосферу, щоб дитина почувалась там затишно та в безпеці.

Підтримуйте з дитиною довірливі стосунки, проводьте більше часу разом (чи то спільні прогулянки, чи спільне виконання домашніх справ), проявляйте свою любов обіймами і поцілунками.

Будьте доступні для дитини. Знайдіть час, щоб вислухати і поговорити з малюком, висловити свою підтримку, при цьому не відволікайтесь на сторонні справи.

Корисно дещо сповільнити темп життя дитини: відмовитись від відвідування шумних місць, розважальних заходів, нових яскравих вражень; натомість потрібно забезпечити чіткий, прогнозований розпорядок дня з дотриманням режиму.

Використовуйте творчі прийоми: малюйте з дитиною фарбами чи восковими олівцями; ліпіть з глини чи пластиліном; співайте улюблені пісні і танцюйте; складіть спільно казку (головним героєм казки може бути улюблений казковий чи мультиплікаційний персонаж дитини, з яким вона легше іденти­фікуватиме себе; труднощі можна зобразити у ролі дракона чи злого чарівника або природних стихій - шторму, зливи тощо; важливо, щоб у головного героя з'явилися ресур­си для подолання труднощів: ними можуть бути чарівні предмети або добрі, мудрі люди. Казка неодмін­но має закінчуватися «хепі-ендом»: герой долає труднощі й не лише розв'язує проблему, а й набуває но­вих якостей - розум, сила, щастя тощо).

Вдайтесь, до прийомів емоційного розвантаження дитини: нехай вона покричить; рве, мне і топче папір; пускає мильні бульбашки; влаштуйте бій подушками; заохочуйте ігри з піском.

Якщо ж стрес виявився досить сильним, звертайтесь за допомогою до спеціалістів.

Портрет ідеального першокласника. Батьківський всеобуч

1. Педагогічна готовність: навички читання; навички лічби і розв'язування простих задач; навички малювання; уміння розгорнуто відповідати на запитання; великий словниковий запас; загальна обізнаність.

2. Інтелектуальна готовність: розвинена уява; добра пам'ять; уміння орієнтуватись у просторі та часі; розвинене наочно-образне мислення (уміння виділяти суттєве в явищах навколишнього середовища, уміння порівнювати їх, бачити їхню подібність і відмінність); розвинена дрібна моторика (володіння олівцем, ручкою, ножицями, навички малювання); передумови абстрактно-логічного мислення (здатність розуміти символи та формулювати запитання, самостійно розмірковувати, знаходити причини явищ, робити прості висновки).

3. Мотиваційна готовність: намагання засвоїти роль школяра (бажання ходити до школи), прийняття системи вимог, які ставлять школа та вчитель.

4. Емоційно-вольова готовність: уміння керувати своєю поведінкою; збереження працездатності протягом одного уроку і протягом навчального дня; емоційна стійкість (регуляція емоцій); уміння стримувати свої імпульси (наприклад, не перебивати інших під час розмови); уміння продовжувати дію, докладаючи до цього вольові зусилля.

5. Комунікативна готовність: бажання спілкуватися з дорослими та дітьми; уміння встановлювати контакти з учителем; збереження відчуття дистанції; здатність до особистісного контакту з дорослим (на противагу ситуативному); уміння встановлювати контакт з однолітками; уміння увійти в дитячий колектив і знайти своє місце в ньому; уміння виконувати роботу разом.

Чому діти не хочуть виконувати трудові доручення?

Актуальність проблеми трудового виховання дітей зумовлена тим, що соціальне замовлення держави спрямоване на розвиток активної і відповідальної особистості: працьовитої, самостійної, яка має стійкий інтерес до трудової діяльності, потребу в праці.

На думку науковців працьовитість потрібно розвивати як одну з базових моральних якостей людини, що визначають у майбутньому її успішність. Сьогодні, якщо запитати дитину дошкільного або шкільного віку про те, що необхідно робити, аби життя склалося успішно, то навряд отримаємо відповідь «Працювати». У кращому випадку почуємо «Добре вчитися».

Ставлення сучасної дитини-дошкільника та молоді до праці змінилося. Щоб його поліпшити, необхідно переглянути системність знань про працю дорослих, змінити ставлення людей до праці і її значення, сформувати у дітей працелюбність, як одну з базових якостей особистості. Систему знань про працю дорослих діти отримують з різних джерел: від педагогів, з художньої літератури, мультфільмів, кінофільмів, бесід і розповідей дорослих або однолітків. Накопичення знань відбувається у процесі спілкування з людьми різних професій та через спостереження за їх діяльністю. Звичайно, що все починається з родини.

Швидкий темп життя сучасної сім'ї негативно впливає на трудове виховання дошкільників. Батьки намагаються дати дитині все у готовому вигляді. У батьків, які весь час кудись поспішають, немає часу чекати, поки їхня дитина сама умиється, одягнеться, розчеше волосся, застібне ґудзики... Звідси й виникають серйозні проблеми трудового виховання дошкільнят, а саме:

зниження рівня інтересу до праці;

формуються недостатні запаси знань про працю дорослих;

відсутнє бажання брати участь у повсякденній праці;

низький рівень сформованості трудових навичок у дітей, навичок самообслуговування. Основним мотивом, що спонукає дітей до трудової діяльності, є бажання допомогти дорослому. У дошкільній педагогіці використовують три способи наближення дітей до праці дорослих: спостереження за працею;

часткова допомога дорослим;

організація спільної діяльності дорослих і дітей, заохочення та похвала дитини за найменші трудові зусилля.

Слід зазначити, що ефективне трудове виховання спроможний забезпечити той, хто намагається створити позитивне емоційне оточення при організації праці дітей, продемонструвати їм власну зацікавленість у праці, брати участь у трудовій діяльності на правах партнера, заохочуючи дітей брати участь у спільній праці. При цьому головна мета дорослого - виховувати у дітей позитивне ставлення до праці, розвивати бажання вчитися ставати самостій-ним, умілим, здатним справлятися з перешкодами, надавати допомогу і підтримувати інших у разі потреби.

Не примушувати, а привчати працювати, систематично і послідовно, а це означає: - наголошувати на суспільній значущості праці;

- стежити за тим, щоб усі види праці відповідали віковим можливостям дітей;

- суворо дотримуватися вимог безпеки, норм навантаження, не допускати перевтоми дітей;

- давати більше самостійності дітям;

- створювати сприятливу психологічну атмосферу;

- формувати у дітей доброзичливе ставлення до всіх учасників трудової діяльності, прагнення допомагати одне одному;

- постійно спрямовувати увагу і зусилля дітей на якісне виконання трудових дій;

- обов'язково показувати дітям результати праці і почути похвалу від дорослих.

Найбільш ефективними є такі методи трудового виховання, як приклад дорослого, пояснення, показ. Варто використовувати також ігрові ситуації, ігрові прийоми, заохочення, поетичні тексти, пісні, примовки, художні твори про працю тощо.

Дуже важливим моментом у системі трудового виховання є твердження про те, що праця дозволяє найбільш повно і яскраво розкрити природні задатки і схильності дитини, у праці гартується особистість.